Стоїть моя школа у центрі

І дивиться гордо на світ,

Терпляче чекає на учнів,

Хоч мало хто каже: «Привіт!»

Така твоя доля освітня:

Терпіти, жаліти і ще раз терпіти

Та щиро душею радіти,

Що учні ще ходять до тебе.

Століття кінець дев’ятнадцятого

Принесло освіту в село.

При церкві в ім’я Богородиці

Відкрилася школа приходу місцевого.

Навчались там діти зимою

І тільки заможних батьків,

Ходили туди лише хлопці,

Дівчата всі вдома були.

А діти із бідного роду

У найми ходили робить,

За їжу, як правило, пасли

Корови, овечки і свині.

В заможного чеха будинку

На прізвище давнє Вацатка

Розміщено парти у класах

Та дошки, щоб вчитись писати.

Священик читав Слово боже,

Дияконка – співи церковні,

А мову, письмо й математику

З учителем вчили терпляче

Коли революція зміни,

Принесла у кожну родину,

Відкрилась у хаті селянській

Школа проста початкова,

Що поряд з сучасною церквою.

Навчались там два чи три роки,

І діти селянські потрохи

Вчились читати й писати.

 У році уже дев’ятнадцятому,

Коли куркулів розкуркулили,

Забрали будинок у чеха Вацатки,

Відкрили там школу тепер семирічну.

В двадцятих роках знову партія

Зробила її трудовою,

Приміщень в будинку забракло,

Тому аж дві школи в селі працювали.

В садибі була початкова,

Навчались там діти найменші.

В  Вацатці уже семирічна

Приймала до себе у класи.

До школи ходили в лахмітті,

А деякі зовсім і босі,

Голодні, холодні та кволі

Сиділи всі діти за партами.

Чорнило замерзло в чорнильниці,

А руки від холоду сині.

Навчання нелегко давалось

Тодішній селянській дитині.